Шанобливість - це приворотне зілля,що народжує повагу

З давніх віків шанобливість - це одна з ознак ввічливості. За тлумачним словником «шанобливий» - це сповнений глибокої поваги, пошани до кого, до чого-небудь. Відразу виринає у пам’яті один із постулатів народної моралі: «поводься з іншими так,як хочеш,щоб поводилися з тобою». Ми все життя спілкуємося з людьми, серед яких є знайомі, малознайомі й зовсім незнайомі люди.

Саме за нашою поведінкою та нашим ставленням до інших можна судити, які ми є насправді. Ввічливість та шанобливість потрібна скрізь і завжди.

Перш ніж висловитись чи щось зробити, треба зважити кожне слово, обдумати кожну дію,щоб не викликати однією фразою сліз,недовіри,непорозуміння.

Сьогодні ми багато говоримо про загальнолюдські цінності, про те, що виховуючи громадянина незалежної України, перш за все потрібно навчати людей саме цих цінностей. Гуманізм,доброта,порядність,правдивість,турбота про інших-всі ці риси людського характеру заповідав ще Володимир Мономах.

Шанобливість-це і ознака шляхетності. А шляхетна людина – це людина, яка впевнена у собі та любить своє оточення… Яка не зрадить, допоможе…Яка іншим віддає більше, ніж отримає сама.

Саме такими є герої роману О.Гончара «Собор» Микола Баглай, Єлька. Вони наділені такими рисами,як доброзичливість, вихованість, ввічливість, порядність.

Я вважаю, що вихована людина,шляхетна та високоосвічена, має бути передусім поблажливою до слабкості і вад інших.

Відомо, що нічого так не ранить душу людини, як безжалісне слово. Словом потрібно користуватися не менш обережно, ніж зі зброєю чи фізичною силою. Негатив,який породжується,може бути згубним для проявів добра. Такі роздуми приходять,коли в публічних місцях стаєш свідком брутальних розмов двох закоханих, матері з дитиною, юнака з посивілим ветераном. Це викликає занепокоєння… Що чекає майбутнє покоління,якщо воно не усвідомлює, яку масу негативної енергії лишають за собою.

Людина народжена для того, на мій погляд, щоб виконати певну місію на землі. Не потрібно витрачати сили на зневагу та самозакоханість. Найголовніше життєве кредо людини - за будь-яких обставин залишатися не просто створінням, а мислячою, ерудованою, гуманною особистістю.

Ще Д.Лихачов порушив дуже актуальні проблеми, особливо для нас, молоді. Чим раніше кожен задумається над метою свого життя, тим змістовнішим воно буде, світлішим. Якщо людина з шанобою ставиться до себе,то вона ніколи не принизить іншого.

На мою думку,істинне призначення людини – творити добро. Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові,вкладених нею в кожну,хай і невеличку,справу. Люди повинні жити в дружбі,злагоді,з шаною ставитися один до одного.

Максим Рохов, випускник 2008р,
нині студент київського університету ім. Т.Г.Шевченка